Проект: Мій рідний край, моя земля...
І Заочна подорож по Володимиреччині
( класна година)
Мета: Виховання духовно осмисленого
патріотизму, який поєднує любов до рідного краю,Батьківщини, народу;
усвідомлення себе як невід’ємної частинки
українського народу; виховувати почуття прекрасного, естетичного смаку.
Хід класної години
Вчитель. Мабуть,
найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любров до рідного краю, до життя
викликає спілкування з природою. Вона завжди чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених
дібров , спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усе це
дорога серцю, ні з чим незрівнянна
природа рідного краю.
Природа і Вітчизна – невіддільні. Діти, а з чого
починається Батьківщина? Як ви думаєте? Так, можливо вона починається з
картинки, яку кожен з вас допитливими очима розглядав у Букварику у першому
класі, а можливо з друзів, які живуть у сусідньому дворі, а можливо з тієї
стежини, яку ви щодня торуєте до школи… У кожного з нас назавжди залишиться в серці куточок, де минуло
дитинство: зелена левада або луки з пахучою скошенною травою, сонячний сосновий
бір або тінистий гай з суничними галявинами, широке поле, де так легко і
солодко дихати, стежина, обіч якої ростуть волошки, і по якій, здається не
йдеш, а летиш, неначе птах…
Слайд1.
Діти, сьогодні ми продовжимо цикл годин спілкування на тему: Мій рідний
край, моя земля…
Слайд 2
Учениця.
Володимирецький район межує на Півночі – Із Зарічненським
районом, на Сході - із
Дубровицьким районом, на Півдні – із Сарненським районом, а на
Заході – із Маневицьким районом Волинської області. Має площу 1.95 тис. кв. км. Поща лісів 100.6
тис.га. Районний центр – Володимирець. Адміністративний устрій: 67 населених
пунктів, а також смт. Володимирець, смт. Рафалівка. Сільське населення – 49тис.
чоловік, Міське – 12.2 тис, чоловік. На
території району є озера: Біле та Воронківське, які мають лікувальні
властивості завдяки вмісту гліцерину у воді. Протікають ріки: Стир,
горинь.Транспортне обслуговування: автомобільний, проходить міжнародна автомобільна дорога «Київ – Варшава». Залізничний транспорт:
проходить Залізниця «Київ – Львів» та
вузькоколійна залізниця «Антонівка – Зарічне».
Слайди 3
Учень. Серед
розкішних поліських краєвидів, у межиріччі Стиру і Горині з давніх-давен
красується своєю охайністю і працелюбним привітним людом ВОЛОДИМИРЕЦЬ - один з
районних центрів Рівненщини. Селище, віддалене від обласного центру на 133 км в північному напрямку. Володимирець
має і свою “власну” залізничну станцію на вузькоколійці, збудованій незадовго до Першої Світової війни.
Слайд 4
Учениця. Культурна самобутність народу – це коштовне
намисто, кожна перлина якого доповнює окрасу своєю унікальністю та
неповторністю. Так і кожен край у намисті української історії та культури має своє неповторне обличчя та долю, творену
віками.
Найбільше багатство району – це люди:
працьовиті, щирі, гостинні, здатні творити славу рідного краю, множити його
здобутки. Серед них багато справжніх професіоналів у всіх галузях народного
господарства, талановитих майстрів, художників, співаків.
Слайди 5, 6, 7
Учень. Славні
історичні та культурні традиції краю підтримуються численними самодіяльними
колективами: вокальними, драматичними, музичними та фольклорними. Є бібліотеки,
музичні школи, любительські об’єднання,клуби.
Пам’ятають у народі заслужену майстриню
народної творчості України Ганну Леончук, відомих літераторів Михайла Дубова,
Івана Катрука, Галину Гордасевич, Івана Сидорчика. У смт.Рафалівка похований
класик єврейської поезії Ошер Шварцман.
Слайд 8
Учениця. Пісня-наша душа,
наша духовна історія, наша святиня.Це крила, що несуть нас у чарівний і
прекрасний світ музики. Пісня зближує людей, ріднить їх душі,вона – як сонце,
як дощ, як бальзам для зболеної душі. Тому і бринить піснями наша поліська
земля… і не втримати, не вловити ту мелодію душі людської…Один із зразкових
колективів районного будинку культури.
Слайд
9
Учень. Володимиреччина - інвестиційно приваблива
зона, яка відзначається вигідним географічним положенням, розвинутою
інфраструктурою транспорту і зв’язку,банківською системою,значним промисловим і
будівельним потенціалом, резервами кваліфікованої робочої сили та
управлінського персоналу, запасами сировинних природних ресурсів. Саме тут
знаходяться два унікальних родовища високоякісних базальтів. Є значні поклади
торфу, білого кварцовогопіску, глини, бурштину,міді.
Слайд
10
Учениця. На території району розміщено 6 об’єктів
природно заповідного фонду. Найбільшим об’єктом є заказник
загальнодержавного значення-Рівненський природний заповідник загальною площею
8,2 тис. га, де знаходиться Біле озеро-вода в якому має великий вміст
гліцерину. Основними джерелами водозабезпечення є річки Горинь,Стир, більш 10
озер та 14 рукотворних водойм. Площа лісів становить 100,6 тис. га, що складає
51,8% до загальної площі району. На території району нараховується 67 населених
пунктів з чисельністю населення 61,2тис.чол., в т. ч. сільського населення-49тис.чол.,
міського-12,2тис.чол.; 30 сільських і 2селищні територіальні громади.
Слайд 11
Учень.
На території району розташоване місто
обласного підпорядкування - Кузнецовськ та одне з найбільших підприємств
атомної енергетики України - РІВНЕНСЬКА АЕС.
Слайд 12
Учень. В тихому мальовничому куточку старого парку,
серед високих акацій і вікових дубів, притягуючи погляди перехожих, стоїть
величний панський маєток-колишня літня резиденція пана Фердінанда Красицького.
Маєток побудований у стилі “ампір” ще й нині вражає своєю величчю і водночас
простотою.А внутрішній фасад з колонами і терасою є окрасою всього будинку.
Живописність і довершеність маєтку створюють могутні дуби та задумливі клени.
Слайд 13
Учениця. В районі функціонують 12 духовних святинь,
пам’ятники архітектури та культурної спадщини. Однією із духовних святинь є
Свято – Миколаївська церква с. Стара Рафалівка. Більше як століття промайнуло
над цією церквою. Збудована вона нашими прадідами у вісімнадцятому столітті як
костел. Вона є єдиним у районі пам’ятником архітектури державного значення і
дивує нас сьогодні оригінальністю та своєю історією. За весь період свого
існування вона ніколи не закривалася, в ній завжди лунала молитва.
Слайд 14
Учень. Володимиреччина - край щедро обдарований
блакиттю рік та тихими плесами дзеркальних озер і ставів. Одне з них-озеро
Біле-воістину діамант Поліського біосферного заповідника, що знаходиться
поблизу села Більська Воля. Найбільша глибина - 26м - досить значна для
рівнинних водойм. З дна його б’ють теплі підземні джерела.
Отже і в люті морози поверхня води не
буває повністю вкрита кригою.
Слайд 15
Учениця. В оточенні соснових
лісів,що наповнюють повітря цілющим запахом хвої, погойдується Воронківське
озеро. Унікальність Воронківського озера
полягає не в тому, що на його берегах росте ряд рідкісних рослин, окремі
з яких занесені в червону Книгу України, а в тому, що в самому озері росте
унікальна рослина - ендемік - молодильник озерний. Це одна з найдавніших
(вік150млн. років) на землі рослин, предками якої були деревовидні плауни.
Слайд 16
Учень. Здійсніть подорож
однією з найдивовижніших залізничних доріг нашої країни - найдовшою
вузькоколійною залізницею «Антонівка-Зарічне» і вона приведе вас у мальовничий
куточок нашого краю - с.Біле, яке бавить відпочиваючих неповторною красою
природи. Тут Ви зможете відпочити, покупатися в озері, що в басейні річки Стир.
А на березі озера, де розкинулись
чебрецеві острови, де м’ята пахне духмяно, б’є
срібне джерело. Вода там чиста-чиста. Ця вода жива, помічна при недугах.
Слайд17
Потяг
іде повільно, 30-40 км /год. Це чудова можливість насолодитися красою чудового
пейзажу, незіпсованого цивілізацією: мішаний ліс, заболочені луки, відсутність
людей та свіже повітря. Ще однією особливістю вузькоколійки є те, що вона
проходить через єдиний в Україні раритетний залізничний міст через річку
Стир.
Дат та авторів будівництва цієї залізниці на сьогодні є декілька. Районний музей займався дослідженням цього питання. Тепер нам відомо що початки її будівництва припадали ще на 70-ті роки ХІХстоліття, коли маєток в с. Городець був викуплений від польського пана Болеслава Сташинського берлінським купцем Бльохом, з єдиною метою
експлуатувати ліс. Саме для цього і були побудовані перші колії. Власник маєтку
у Володимирці рід панів Красіцких також мав власну ділянку вузькоколійки
збудовану після 1903-го року, щоб поставляти до інших регіонів спирт, з діючого
на той час у містечку спиртового заводу. У часи І Світової війни продовжував
будівництво нових напрямків уряд царської Росії. Залізниця ця в той час
слугувала для траспортування військ, їжі та боєприпасів. У 1941-му, полотно
вузькоколійки частково розібрали відступаючі частини Червоної Армії. Сучасного
маршруту і вигляду вона набула у 1946-му у результаті післявоєнної відбудови.
Тепер такому цінному
обє'кту, місце якому як мінімум у Книзі рекордів Гіннеса, загрожує ліквідація.
З метою відвернення такої участі та збереження унікальних об'єктів: єдиної в
Європі вузькоколійної дороги протяжністю 106км, єдиного в Україні дерев'яного
мосту через р.Стир, а також збереження рекреаційних зон і їх природного потенціалу,
створення якісного інноваційного туристичного продукту, здатного задовільнити
потреби туристів з усього світу, владою району готуються та реалізуються ряд
проектів, що мають на меті не дозволити зруйнувати такі надбання.
А перший проект вже реалізовано... На
сьогоднішній день наш район вже відвідали туристи із 12 країн: Італії, Іспанії,
Туреччини та ін. В числі перших були фотографи із Італії. Вони не тільки
милувалися чудовими краєвидами, а й фотографували їх. Зараз ми це побачимо ( показ знімків, слайди 18-25 )
Діти, саме вона, та раритетна «кукушка», стане головною дійовою особою
фестивальних дійств, що триватимуть впродовж наступних шістнадцяти років. Чому
саме шістнадцяти? Тому що саме стільки зупинок на маршруті «поліського трамваю»:
кожен рік - нове місце «проведення фестивалю. Завдяки фестивалю мандрівники
більше дізнаються про первозданну природу Полісся, пізнають автентичний побут
тамтешніх жителів. Цим самим «вдихнуть» у вузькоколійку нове життя, дадуть
поштовх розвитку «зеленого туризму». Цьогоріч старт етно-тур-фесту «Бурштиновий
шлях» дала перша станція - Антонівка.
Фестиваль символічно розпочався з відкриття музею «Історії
вузькоколійної залізниці та Поліського краю» у причепуреному до свята
приміщенні залізничного вокзалу. Серед його експонатів - атрибути роботи залізничників, фотографії,
документи, автоматизована схема вузькоколійки від Антонівки до Зарічного. До їх
зібрання долучилися як працівники залізниці, так і теперішні та колишні жителі
села. Розалія Ліпінська, яка приїхала на відкриття музею з міста Херсон,
привезла дорогі її серцю матеріали про цілу династію своїх родичів - дідуся,
батька і брата, котрі все життя працювали на вузькоколійці. Вона дуже
задоволена, що відтепер пам'ять про них збережеться надовго. Розширить музей і
знання туристів про 106-кілометрову, екзотичну для нашого часу залізницю, яка за
роки свого столітнього існування пережила та пізнала стільки цікавих історій
поліського краю, що обов'язково повідає про них всім бажаючим під монотонний
стукіт коліс. Варто лише сісти у вагон «кукушки», і вражень - хоч відбавляй. Саме фестивальне
дійство відбувалося на спеціально облаштованому майданчику, де розмістилися
імпровізована сцена, наметове містечко, вирували виставки-ярмарки. Фольклорні,
етнографічні, обрядові колективи, сімейні, родинні ансамблі, солісти з
Володимирецького і Зарічненського районів, з Рівного дарували присутнім
незабутні враження від зустрічі з народною піснею. Глядачі, які зібралися
послухати аматорів співу, й самі їм радо підспівували. Колоритним був і
сценічний одяг артистів: поліські полотняні барвисті сорочки, намітки, пояси.
Привертало увагу й взуття - мотузяні та ликові постоли, які носили майже всі
учасники фольклорних гуртів. Стільки музики та пісень Антонівці ще не
доводилося чути зроду-віку.
Подивували своїми доробками і місцеві народні умільці.
На виставці-ярмарку можна було побачити і придбати вироби з лози, коріння сосни, каменю, бісеру,
соломи, паперу. Вабили очі й найрізноманітніші вишивки. А що вже постаралися
сільські ради! Кожна доклала максимум зусиль, щоб якнайліпше облаштувати свій
намет. Чого тут тільки не було: причепурені дитячі колиски, домоткані та
вишивані килими, доріжки, покривала, скатертини. Господині навіть і подушки з
дому попривозили. Тут же можна було скуштувати і традиційних поліських страв.
Один мацик - в'ялене м'ясо з приправами - чого вартий. Спробувати цей делікатес
повинен кожен гурман. Загалом усе було зроблено так, щоб жоден, хто прибув на
свято, не пройшов повз, а зазирнув до намету хоча б на хвильку. А добрий гість
для поліщуків - майже рідня: і нагодують, і напоять, і гарне слово скажуть.
А ще ґаздині наметів навчали бажаючих ліпити вареники з чорницями.
Майстер-клас вдався на славу: гості вправно освоїли методи виготовлення
борошняного делікатесу та ще й мали змогу ним вволю посмакувати. У цю літню пору
навколишні ліси щедрі на чорницю, отож при бажанні можна було і лісом
побродити, й
самим
спробувати: а чи легка то справа, збір ягід. Дехто переконався, що спина від
такої роботи болить добряче. Родзинкою антонівських фестин. звичайно, стала
подорож вузькоколійкою. Організатори розробили кілька маршрутів, куди могли
помандрувати гості свята. Зокрема, до мальовничих озер Білого, Воронківського,
що у Володимирецькому районі, та до каскаду водних перлин - Хоромного,
Великого
та Середнього, що поблизу села Острівськ Зарічненського району. Отож, хто туди
помандрував, той і покупався в м'якій гліцериновій воді, насолодився ароматом
соснового лісу, позбирав грибів-ягід, порибалив окунів-линів.
Ну а хто хотів випробували себе у стокілометровому поході, акція «100
кілометрів Полісся за 24 години» дала таку можливість. Стартували екстремали із
Зарічного і фінішували неподалік залізничної станції в Антонівці. В акції взяли
участь «професіонали» з туристичних клубів, а також всі бажаючі.
І навіть дощ не став на заваді учасникам і гостям свята. Позитивними емоціями
усі запаслися на цілий рік. Отож і говорили всі присутні: «Допобачення фестини!
До зустрічі в червні наступного року!».
Діти, зараз ви подивитесь фрагмент із фільму
«Бурштиновий шлях». Таку назву має фестиваль, про який я щойно розповіла
(
показ фільму ).
Вчитель.
Діти, в районі
випущено календар на 2011 рік з чудовими пейзажами рідного краю. Скоро він з’явиться
в продажі. Я думаю, ми його побачимо. А зараз ми виразимо своє ставлення до
нашого рідного краю, до рідної Батьківщини. Хто у малюнках, хто в розповідях, а
можливо хто і поетично. Хоч ми і не поети, але
попробувати можна. Я
зачитаю вам свої рядки, а потім і ви зачитаєте свої роботи. Послухайте:
Мій рідний край, моя земля…
Як же тебе не любить, рідний краю?
Ті
луки, що травами буйно зросли,
І
ниви, що пахнуть хлібами врожаю,
Й
волошки, що в житі моїм зацвіли.
Й
вишневі сади, які в буйному цвіті,
Неначе
вдяглися у білу фату.
І
роси, ранковим промінням зігріті,
Й
берізку під тином, таку молоду!
Я
безмежно з дитинства кохаю
Неповторну
красу свого рідного краю.
Просторих
озер голубінь неозору,
Їх
воду джерельну, чисту й прозору.
Усе
це моє, це моя Батьківщина,
Де
я виросла, вчилася, тут і живу.
І
горджуся тобою, моя рідна країно
Красу
твою бачу у сні й наяву.
Люблю
людей твоїх чудових
За
творчість, труд їх до зорі.
Яке
це щастя – жити і творити
Для
блага рідної землі.
А зараз послухаємо вас.
Люблю
свій край, свою країну,
Ліси,
поля, гаї,
І
пісню її солов’їну,
І
рідні квітоньки мої.
Земля моя – це ріднеє село
Де спів птахів дзвенить,
Де є водойм немало
І пісня мами гомонить.
Люблю я стежку, озеро, стіжок
І
у гнізді маленьких пташечок.
Ще
– маму,тата і село
Щоб
всюди весело було.
Ольга Карпач
Веселі
співанки пташині,
І
руту – м’яту при долині.
Пропахлі
вітром колоски,
Велике
та безмежне поле,
І
мамин хліб, і ті стежки,
Якими
вранці йду до школи.
І
перші проліски в гаю,
І
щедре сонечко блакиті,
Люблю
Вітчизну я свою
Вона
– найкраща в цілім світі.
Аліна Герман.
Земля моя – моя єдина,
Для
мене в світі ти одна.
Нікуди
не піду і не поїду
Ніколи
не залишу тебе я.
Неля Швирид.
В моєму краї все прекрасно
Завжди
в нас сонце сяє ясно,
У
нас чарівная природа,
Нема
не квітучого городу.
Мій край багатий на ліси,
А там зайці, вовки, лиси.
Наш край багатий на світ тваринний
А ще багатий на рослинний.
Ми будем край наш прибирати,
Ліси від пожеж оберігати.
Ми землю нашу любити будем
І ніколи не забудем.
Богдан
Кладюк.
Оніщук
О. А я пригоував презентацію на тему: Моє рідне село
(показ презентації)
Вчитель.
Діти, ось ми і здійснили заочну подорож по
Володимиреччині. Відвідали історичні і культурні місця нашого району,
ознайомилися з побутом і традиціями людей, які тут проживають, були свідками
неповторної краси нашого краю. Але я ще раз хочу підкреслити, що цю красу
потрібно оберігати і примножувати, а не нищити. Дуже приємно, що ви порушили це
питання і в своїй поезії.
А
ми – часточка цієї природи, часточка нашої Батьківщини, бо ми є українці. Хай
кожен з вас гордо несе це звання і завжди з гордістю може сказати: «
Я-українець».
Додаток №1.
Презентація «Мій рідний край, моя земля…»
Додаток №2
Моє рідне село
Моє рідне село
Немає коментарів:
Дописати коментар